Учора до мене в гості заходила сусідка й жалілася на свою розсаду перцю. Знову витягнулися шийки, листочки бліді, ніби всю ніч танцювали. Таке з сіянцями трапляється через одну помилку – одразу після пересадки дали азот. Ох, скільки нервів і втраченого часу.
Ніколи не давайте азот одразу після пікірування. Перчики в цей момент у стресі, коріння потривожили, їм потрібен час, щоб прижитися. А азот змушує рослину бурхливо гнати зелень угору. Стебло стає тонким, міжвузля довгими, листя звисає. Виходить не розсада, а спагеті на ніжках. І врожай потім слабкий.
Замість азоту давайте лише калій і фосфор. Ці елементи допомагають корінню зміцніти, стеблу набрати товщину, а листю – стати соковитим і темно-зеленим. Уже через п’ять-сім днів перчики перестають тягнутися до лампи й починають рости вшир, як справжні дачні міцняки.
Перець витягується навесні в нашому регіоні ще й тому, що:
- мало світла – сонце рідкісний гість, а північні вікна взагалі біда;
- занадто тепло – вдень вище плюс двадцяти п’яти, і рослина йде в ріст як на дріжджах, але кволо;
- перезволоження – мокрий ґрунт плюс тепло дають тонкі стебла і ризик чорної ніжки;
- тісні стаканчики – корінню нікуди розвиватися;
- надто ранній посів без нормального досвічування.
Тепер роблю так: одразу після пікірування ставлю на найсвітліше місце плюс фітолампа на дванадцять-чотирнадцять годин на добу. Без досвічування в наших широтах навесні міцну розсаду перцю майже не виростити. Вдень тримаю плюс двадцять – двадцять три, вночі плюс шістнадцять – вісімнадцять, навіть кватирку трохи привідкриваю – легкий протяг тільки на користь.
Поливаю теплою відстояною водою плюс двадцять п’ять – двадцять вісім, коли верхній шар ґрунту підсох на один-два сантиметри. Краще недолити, ніж перелити.
Перше підживлення даю строго через сім-десять днів: монофосфат калію – грам на літр або суперфосфат плюс сульфат калію. Можна просто попіл – столова ложка на літр, настояти добу. Азот вводжу лише потім, коли розсада вже зміцніла й почала нарощувати справжню зелену масу.
Якщо вже витягнулася – не панікую. Прищипую верхівку, якщо дозволяє розмір, при наступній перевалці заглиблюю на один-два сантиметри, посилюю світло й одразу даю калійно-фосфорне підживлення. Через тиждень зазвичай приходять до тями й стають товстенькими.
Коли дивишся на таку міцну розсаду, на душі одразу тепло й спокійно. Знаєш: улітку на грядці будуть соковиті м’ясисті перчики, якими можна нагодувати всю родину і ще сусідам роздати. А запах перших плодів із куща… це взагалі окреме дачне щастя, заради якого ми й пораємося всю весну.
Спробуйте мій спосіб цього березня-квітня. А потім обов’язково напишіть у коментарях, як повелися ваші перчики. Дуже люблю читати ваші історії – разом ми завжди справляємося!
